Український художник Микола Пимоненко

     

Микола Корнилович Пимоненко – український живописець, автор багатьох картин на національну українську тематику.
Народився художник в передмісті Києва, в бідній міщанській родині 9(21) березня 1862 року. Його батько був іконописцем і різьбярем по дереву, виконуючи приватні замовлення. Хлопцеві подобалася професія батька, і з часом він почав допомагати батькові в роботі, їздив з ним по селах і містечках Київської губернії. Батько не міг не помітити таланту сина, тому віддав його в учні відомому в Києві іконописцю Іванову.Потім Микола Пимоненко здобув початкову (мабуть, і основне) художню освіту (1876-1882) у Київській художній школі М.І. Мурашко. Мурашко Микола Іванович – художник і педагог відіграв велику роль у формуванні таланту Пимоненка. Микола був одним з найталановитіших учнів школи, через три роки стає репетитором і помічником керівника школи.

 

800px-PimonenkoNK_PashalZautrRYB

Читати далі

Художник Констянтин Трутовський

   Trutovskiy_KA

 Трутовський Костянтин Олександрович (28 січня [9 лютого] 1826, Курськ – 17 [29] березня 1893, село Яковлівка, Обоянський повіт, Курська губернія

Трутовський Костянтин Олександрович – живописець-жанрист. Здобувши початкову освіту в одному з приватних навчальних закладів Харкова, в 1839 році був привезений до Санкт-Петербургу, визначений у Миколаївське інженерне училище, і там виявив велику любов і здатність до мистецтва.

Біля плоту 01

Читати далі

Весільні коломийки

Деколи нам з вами приходиться бувати на весіллях. Але весілля це не тільки молоді, дружби, дружки, танці, застілля, але і пісні, особливо після хорошого застілля. І настрій на весіллі піднімається тоді, коли музики ходять поміж гостей і співають співанки. А ще цікавіше коли до цього залучаються і гості. Тому для того, щоб ви не були пасивні пропоную весільні коломийки.

     Зачьилосі вісіллєчко, горівочка п’єсі

     Молода сі нагуляла, тепер віддаєсі.

 

     Зачьилосі віссілєчко заграли музики,

     Хто не має дітька в хаті, той приймає зьиті.

7ec91171d190c75c9cc1b2e0c3133721

Читати далі

Жартівливі коломийки

Сьогодні продовжуємо серію коломийок, а зокрема познайомлю вас із жартівливими коломийками. Жартівливі коломийки найперше пов’язані з тим , як молоді люди приходять на різноманітні гулянки, де добирають собі пару, закохуються одне в одного, змагаються із суперниками за прихильність дівчини чи хлопця, зустрічаються, одружуються тощо. Однак весь цей неодмінний процес відбувається із численними жартами й смішками, без яких наш життєрадісний народ не обходиться в жодних життєйських ситуаціях.

205761_original

Читати далі

Галерея Євгенії Гапчинської


     Гапчи́нська Євгенія Генадіїївна (15 листопада 1974, Харків) — українська художниця-живописець. У 1992 році закінчила Харківське художнє училище, в 1999 році — Харківський ху­дож­ньо­промисловий інститут. У період із 1996 до 1997 рoку стажувалася в Нюрнберзькій академії образотворчих мистецтв (Німеччина). Здобувши освіту, вона тривалий час не могла працевлаштуватися за фахом. У 2000 році переїхала до Києва, де обіймала посади менеджера у філії іноземної компанії, що торгувала пластиком, фахівця з манікюру, митного брокера, декоратора.
Євгенія Гапчинська – одна з найбільш знаменитих українських художниць, яка має свій неповторний стиль. Малюючи маленьких смішних чоловічків із зворушливими написами, Гапчинська називає себе “Постачальником щастя № 1″…
Картини популярної української художниці Євгенії Геннадіївни Гапчинської знаходяться в багатьох музеях світу, вони користуються великим успіхом у приватних колекціонерів, серед яких актриса І. Чурикова, музикант В. Співаков, футболіст А. Шевченко, актор О. Янковський, письменник І. Малкович, тенор Лучано Паваротті та інші відомі особи. Роботи Є.Г. Гапчинської, виконані у «дитячій» манері, на диво життєрадісні та світлі, персонажі її творів — маленькі, кумедні, зворушливі чоловічки — надзвичайно привабливі. Сама художниця називає себе «постачальником щастя №1», тому що її творчість повертає глядачів у світ дитинства, повного радості та любові.

53188942_2f4117

Гапчинская_02

 

Читати далі

Коломийки

 

Є у світі,добрі люди,всякі співаночки,
Та кращої не знайдете від коломийочки

Коломийку заспіваю, як ми веселенько,
Коломийку заспіваю, як болить серденько

     Коломи́йки — традиційний жанр української фольк-музики і хореографії. Коломийка-дворядкова народна пісня (співанка). Кожен рядок коломийки має 14 складів з обовязковою цезурою (паузою) після восьмого складу.Вона може виступати як приспівка до танцю або існувати незалежно від нього. Часто коломийки об”єднуються у в”язанки.
Порівняно з ліричною піснею коломийка – явище простіше, вона дає лише кілька штрихів, за якими можна домислити розгорнуту картину, або цими штрихами і вичерпується смисл сказаного.

11gor

Читати далі

Художник Ігор Роп’яник

200px-001s

Роп’я́ник Ігор Остапович (25 жовтня 1957, Станіслав, нині Івано-Франківськ) — український живописець, журналіст.
Малювати любив змалку, однак в юнацькі роки більше тяжів до фотографічної творчості і кіномистецтва (учасник багатьох фотовиставок, автор декількох кінострічок, які демонструвалися на оглядах-конкурсах аматорських фільмів). Під час служби в армії (1975-1977) захопився ще й різьбою по дереву. І лишень після того, як вступив у Львівський університет й унирнув у вир культурно-мистецького життя древнього Львова з його численними музеями, галереями, художніми виставками, тоді й зрозумів, що малярство – його друга, а може, й головна стихія. Паралельно з набуттям журналістського фаху навчався у Московському заочному університеті мистецтв, брав приватні уроки у відомих львівських митців Володимира Ткаченка, Володимира Патика, Зеновія Кецала. Тоді ж, у студентські роки, у Львові відбулись і його перші персональні виставки, які отримали схвальні відгуки і високу оцінку глядачів

cerkwa

Читати далі

Колода гральних карт від Владислава Єрка

 

     Владисла́в Е́двардович Є́рко (1 липня 1962, Київ) — український художник-ілюстратор, відомий своєю співпрацею з видавництвом «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Член Національної спілки художників України з 1989 року.

Навчався в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова, проте не закінчив його через конфлікт з викладачами.

Серед робіт Єрко найбільшим визнанням і популярністю користуються ілюстрації до українського видання серії книг Джоан Роулінг про Гаррі Поттера, до серії романів Карлоса Кастанеди та Пауло Коельо (ілюстрації Єрка до книг Коельо видавництво «Софія» навіть випустило окремим альбомом, пояснюючи це тим, що «при багаторазовому збільшенні в ілюстраціях Єрко проступають все нові й нові деталі»

uploadwiki_2623450_3850856

 

8 9

Читати далі

Український художник Іван Марчук

 

     Іва́н Степа́нович Марчу́к ( 12 травня 1936, с. Москалівка, Лановецький район, Тернопільська область) — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Почесний громадянин Тернополя.

2007 року потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph.
Доробок митця налічує більш ніж 4 000 творів і понад 100 персональних виставок.

До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві [1]). І лише 1988 року його прийняли у члени Спілки художників України.

Є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву митець жартома дав своєму стилю – від слів «плести», «пльонтати»: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток).

Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні.

Про періоди своєї творчості художник говорить:
«Було дев’ять періодів творчості, „дев’ять Марчуків“, і кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. І „десятий“ Марчук буде обов’язково. Визріває».
1996 — отримав звання Заслуженого художника України.

7 березня 1997 — став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка
2006 — Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу [Джерело?].

У жовтні 2007 був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-е місце)[5]. На формування рейтингу впливали: роль в зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість кожного з кандидатів.

Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.

 

800px-Ivan_Marchuk

Читати далі

В.Висоцький в образотворчому мистецтві

 

     Володимир Семенович Висоцький (рос. Владимир Семёнович Высоцкий;  25 січня 1938, Москва — † 25 липня 1980, Москва) — видатний радянський актор, співак і поет (бард), класик жанру авторської пісні, автор низки прозаїчних творів, заслужений артист РРФСР (1986, посмертно) і лауреат Державної премії СРСР (1987, посмертно).

Висоцький написав близько 700 пісень і віршів, з великим успіхом гастролював у СРСР і за кордоном.

Самостійно й у співавторстві створив кілька прозаїчних творів.

Як актор зіграв близько тридцяти ролей у фільмах (зокрема «Місце зустрічі змінити не можна», «Вертикаль»).

Учасник постійної трупи театру Драми і комедії на Таганці.

Висоцький особливо прославився виконанням своїх авторських пісень під акустичну гітару. У роки суворої цензури він зачіпав цілу низку заборонених тем, чому і сам багато в чому був під забороною, — в радянські часи його записи розповсюджувалися майже виключно на магнітоальбомах, заборонялися зйомки у низці фільмів, виїхати за кордон стало можливим тільки завдяки активним діям дружини — французької актриси Марини Владі.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Читати далі