Львів в живописі (частина 2)

Стихає шум останнього трамваю,
На площі Ринок гаснуть ліхтарі,
Годинник про години забуває
І бринькає мелодії старі.

504355e8ba68a35c5db0fb149c7f3c2f


Під музику, що лине з високости,
Простуючи закам’янілий стан,
Спішить Діана до Нептупа в гості,
Вже два століття в неї з ним роман.
Діані люто заздрить Амфітрита,
Тому що літо, осінь чи зима,
Сама в фонтані змушена сидіти,
Бо кавалєра гідного нема.

530006_10151254903843185_1997390481_n
Колись вона з Адонісом ходила,
Згодив би ся і він кінець кінцем,
Але ж тоц батяр чоловічу силу
Всю до останку виморив винцем.

419014_10151254903903185_1741596929_n
Два леви, що нам Ратушу пильнують,
Занюхали конячий теплий слід,
Довкола площі бігають, полюють —
Кентавра хочуть з’їсти на обід.
А третій лев маленький, наче мишка,
В задумі сиві крила опустив
І втупився в якусь грубезну книжку,
Мабуть, макулатурний детектив.

ACEDAŃSKA-NOWAKOWSKA Irena6
Почувся голос першого трамваю,
Забава припиняється в ту ж мить:
На постаментах леви завмирають,
Діана, спотикаючись, біжить у свій фонтан.
Над сірими дахами гаснуть зорі
І дряпає бруківку помело,
На площі Ринок все, як було вчора,
Так, начебто нічого й не було.                                                                                                                                 Андрій Панчишин. На Площі Ринок

 

247772_10151254904378185_668506437_n

252770_2818991934314_1123697163_n

253219_2818992294323_591057173_n

253430_10151254903783185_383765878_n

255509_2818991454302_1924948392_n

267264_10151254903558185_303628221_n

305088_10151254906738185_1435200242_n

Північ чорна, наче вугіль,
ходить тінь по площі Юра,
в’ються обручами смуги
на блискучих, сірих мурах.
Місяць – таємничий перстень
вправлений у ночі гебан.
Будеш в срібнім сяйві мерзти
під холодним дахом неба.
Відрізнити сам не можеш,
що тут привид, а що ява,
чи це марево, чи може
дійсність, наче сон, лукава.
Це із скла й музики вежі,
це вогонь, що вже не гріє,
це останні світу межі,
це архітектура мрії.
Північ чорна, наче вугіль,
попіл сну на очі сипле,
різьбить сріблом в довгі смуги
небо до землі прилипле.
Дзвонить ніч на площі Юра.
Хрест, неначе ключ могутній.
І стає, мов тінь похмура,
нерозгадане майбутнє.                                                                                                                                             Богдан-Ігор Антонич. Ніч на площі Юра

 

 

 

308034_10151254904443185_625467613_n

388945_10151254903323185_1048039623_n

399693_10151254904478185_1081941504_n

481018_10151254903633185_1706083042_n

522777_2818991734309_412773552_n

545181_2818992694333_1328363789_n

 

564619_10151254904198185_93805706_n

598825_10151254903938185_1154766333_n

1010801_1512520535661536_8621863578236775658_n 1010805_1512519985661591_3124454093566968254_n

1016380_1512520432328213_4504834698969937223_n          1255176_1497788027176672_5155774385407499711_n

1375245_574780795903198_1078728621_n

1398950_522980141128817_2060835087_o

1509707_1612249268994873_5594394884321170283_n

1525206_1557649501121517_963022218868293930_n

Я слух душі розповиваю
І чую в пісні солов’я
Дзвіночок львівського трамваю,
Де їде дівчина моя.

Чи то в Словаччині, чи в Польщі,
Чи то в Китаї – диво див –
Співає той трамвай на площі,
Де він ніколи не ходив.

Там дівчина у мазепинці
Сидить у третьому ряду,
Та не виходить на зупинці
В тім краї, де на неї жду.                                                                                                                                       Д.Павличко. Львівський трамвай

Виктор Скачков (1959-)2

 

 

Залишити коментар