Олена Кульчицька народилася в місті Бережани на Тернопільщині, місто належало того часу до Австро-Угорщини. Рід Кульчицьких походив з села Кульчиці поблизу Самбора і в роду були священики.
українські художники
Катерина Білокур – народний художник
«А я ж так, лягаючи і встаючи,
тільки і мрію, щоб стати художником»
Катерина Білокур
Життєвий і творчий подвиг талановитої художниці Катерини Василівни Білокур не має аналогів у світовому мистецькому просторі. Нелегкими були її стежки і дороги, але мала вона «в серці те, що не вмирає», а тому, навіть в найскрутніші хвилини життя, не дозволила зневажати «душі своєї цвіту».
І перемогла. 
Галерея Євгенії Гапчинської
Гапчи́нська Євгенія Генадіїївна (15 листопада 1974, Харків) — українська художниця-живописець. У 1992 році закінчила Харківське художнє училище, в 1999 році — Харківський художньопромисловий інститут. У період із 1996 до 1997 рoку стажувалася в Нюрнберзькій академії образотворчих мистецтв (Німеччина). Здобувши освіту, вона тривалий час не могла працевлаштуватися за фахом. У 2000 році переїхала до Києва, де обіймала посади менеджера у філії іноземної компанії, що торгувала пластиком, фахівця з манікюру, митного брокера, декоратора.
Євгенія Гапчинська – одна з найбільш знаменитих українських художниць, яка має свій неповторний стиль. Малюючи маленьких смішних чоловічків із зворушливими написами, Гапчинська називає себе “Постачальником щастя № 1″…
Картини популярної української художниці Євгенії Геннадіївни Гапчинської знаходяться в багатьох музеях світу, вони користуються великим успіхом у приватних колекціонерів, серед яких актриса І. Чурикова, музикант В. Співаков, футболіст А. Шевченко, актор О. Янковський, письменник І. Малкович, тенор Лучано Паваротті та інші відомі особи. Роботи Є.Г. Гапчинської, виконані у «дитячій» манері, на диво життєрадісні та світлі, персонажі її творів — маленькі, кумедні, зворушливі чоловічки — надзвичайно привабливі. Сама художниця називає себе «постачальником щастя №1», тому що її творчість повертає глядачів у світ дитинства, повного радості та любові.
Художник Ігор Роп’яник
Роп’я́ник Ігор Остапович (25 жовтня 1957, Станіслав, нині Івано-Франківськ) — український живописець, журналіст.
Малювати любив змалку, однак в юнацькі роки більше тяжів до фотографічної творчості і кіномистецтва (учасник багатьох фотовиставок, автор декількох кінострічок, які демонструвалися на оглядах-конкурсах аматорських фільмів). Під час служби в армії (1975-1977) захопився ще й різьбою по дереву. І лишень після того, як вступив у Львівський університет й унирнув у вир культурно-мистецького життя древнього Львова з його численними музеями, галереями, художніми виставками, тоді й зрозумів, що малярство – його друга, а може, й головна стихія. Паралельно з набуттям журналістського фаху навчався у Московському заочному університеті мистецтв, брав приватні уроки у відомих львівських митців Володимира Ткаченка, Володимира Патика, Зеновія Кецала. Тоді ж, у студентські роки, у Львові відбулись і його перші персональні виставки, які отримали схвальні відгуки і високу оцінку глядачів
Колода гральних карт від Владислава Єрка
Владисла́в Е́двардович Є́рко (1 липня 1962, Київ) — український художник-ілюстратор, відомий своєю співпрацею з видавництвом «А-ба-ба-га-ла-ма-га». Член Національної спілки художників України з 1989 року.
Навчався в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова, проте не закінчив його через конфлікт з викладачами.
Серед робіт Єрко найбільшим визнанням і популярністю користуються ілюстрації до українського видання серії книг Джоан Роулінг про Гаррі Поттера, до серії романів Карлоса Кастанеди та Пауло Коельо (ілюстрації Єрка до книг Коельо видавництво «Софія» навіть випустило окремим альбомом, пояснюючи це тим, що «при багаторазовому збільшенні в ілюстраціях Єрко проступають все нові й нові деталі»
Український художник Іван Марчук
Іва́н Степа́нович Марчу́к ( 12 травня 1936, с. Москалівка, Лановецький район, Тернопільська область) — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Почесний громадянин Тернополя.
2007 року потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph.
Доробок митця налічує більш ніж 4 000 творів і понад 100 персональних виставок.
До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві [1]). І лише 1988 року його прийняли у члени Спілки художників України.
Є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву митець жартома дав своєму стилю – від слів «плести», «пльонтати»: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток).
Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні.
Про періоди своєї творчості художник говорить:
«Було дев’ять періодів творчості, „дев’ять Марчуків“, і кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. І „десятий“ Марчук буде обов’язково. Визріває».
1996 — отримав звання Заслуженого художника України.
7 березня 1997 — став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка
2006 — Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу [Джерело?].
У жовтні 2007 був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-е місце)[5]. На формування рейтингу впливали: роль в зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість кожного з кандидатів.
Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.
