Офіційній сайт, блог та архів
РИБЕНЧУК МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ народився 17 травня 1975 року в місті Івано-Франківськ. В 1995 році закінчив Косівський технікум народних художних промислів ім.В.Касіяна, також в 2001 році Львівську академію мистецтв. Член Національної Спілки художників України (2011р.) Заслужений діяч мистецтв України (2017р.)
Сила художника Ігоря Мельничука – у кольорах його живопису. Чаклуючи кольором, митець створює експресивні, насичені барвами полотна, що притягують глядача магією природної енергетики.
Експансивний, іноді парадоксальний колорит, рельєфна фактурність декоративних площин, які Ігор Мельничук перетворює на нову естетичну реальність, характеризують його індивідуальну манеру та неповторну стилістику його робіт. Карпати, прості люди та українські села – мастихін митця одним мазком відтворює букет кольорів сміливо і невимушено.
«Високі гори і стрімкі потоки, І злет могутній гордого орла. Гуцульщина у небо синьооке Свої круті рамена підвела.
І люди тут під стать орлам і горам, Для них свобода – найцінніший дар. І споконвіку духу непокори Не зміг в них вбити ані князь, ні цар.
Для них Володар – лиш Господь єдиний, Лиш перед Богом гуцул має страх. Духмяна гілка роду України Квітує на розвихрених вітрах…» Роман Юзва
Кому доводилося бувати в Карпатах, той i через багато рокiв пригадає їх смерековий дух, стрiмкi скелi й бурхливi потоки. Врiзаються у пам’ять поетичнi враження вiд пiсень i легенд цього краю, створених так близько вiд неба i пройнятих вiльними гiрськими вiтрами. Хто зійде крутою стежкою до самих вершин, вслухаючись у спокiйне й величне життя гiр, той зiллється з ними душею i назавжди полюбить Карпати Така щаслива доля спiткала й художницю Галину Олександрiвну ЗУБЧЕНКО. Ще замолоду її на все життя причарували гори i горяни.
Попід гору високую три брати ходило: Один Стефан, другий Іван, а третій – Гаврило.
Іван любить погуляти, Стефан заспівати, А Гаврило задре рило, коби лише спати.
Олекса Довбуш народився в селі Печеніжині Коломийського повіту 1700 року. Народився в сім’ї селянина, який був ковалем і майстром на будівництві церков. Розказують, що Олекса Довбуш не ходив своїми ногами до шести років. Він народився калікою. А в шість років, сидівши на призьбі, він побачив, як душиться у ворині * телятко. Побачивши це, він доліз до того телятка і врятував його. З того часу почав Олекса ходити.
Сьогодні продовжуємо серію коломийок, а зокрема познайомлю вас із жартівливими коломийками. Жартівливі коломийки найперше пов’язані з тим , як молоді люди приходять на різноманітні гулянки, де добирають собі пару, закохуються одне в одного, змагаються із суперниками за прихильність дівчини чи хлопця, зустрічаються, одружуються тощо. Однак весь цей неодмінний процес відбувається із численними жартами й смішками, без яких наш життєрадісний народ не обходиться в жодних життєйських ситуаціях.
Є у світі,добрі люди,всякі співаночки,
Та кращої не знайдете від коломийочки
Коломийку заспіваю, як ми веселенько,
Коломийку заспіваю, як болить серденько
Коломи́йки — традиційний жанр української фольк-музики і хореографії. Коломийка-дворядкова народна пісня (співанка). Кожен рядок коломийки має 14 складів з обовязковою цезурою (паузою) після восьмого складу.Вона може виступати як приспівка до танцю або існувати незалежно від нього. Часто коломийки об”єднуються у в”язанки.
Порівняно з ліричною піснею коломийка – явище простіше, вона дає лише кілька штрихів, за якими можна домислити розгорнуту картину, або цими штрихами і вичерпується смисл сказаного.
У всьому світі захоплюються красою гуцульського ужиткового мистецтва. Всюди розпізнають гуцула-українця за вишиванкою, бо вона характерна лише для України, як і зустріч гостей хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Твори гуцульського різьбярства, ткацтва, мосяжництва, кераміки та вишивки стали найвишуканішими подарунковими сувенірами, здатними прикрасити і звеселити святковий інтер’єр
Для гуцульського орнаменту характерні:
Опришки — учасники селянського повстанського руху в Галичині, на Закарпатті, Буковині проти польської шляхти, молдавських бояр, угорських феодалів, згодом — також проти австрійської адміністрації. Діяли у XVI ст. — 1-й половині XIX століття.
У гори тікали розорені, покривджені селяни (наймити, комірники, городники, панські слуги) та бідні міщани, які гуртувалися в опришківські ровти [4]. Вони нападали на панів-землевласників, орендарів, лихварів, корчмарів, грабували та руйнували шляхетські маєтки тощо.
У XVI-XVII століттях зброєю опришків були луки, арбалети, списи, бартки, ножі, рогатини. Згодом, у 18-19 ст., нею стали також рушниці та пістолі. Символом бойової звитяги опришків були бартки (топірці), на яких вони присягали, вступаючи до ровти.
