Коломийки

 

Є у світі,добрі люди,всякі співаночки,
Та кращої не знайдете від коломийочки

Коломийку заспіваю, як ми веселенько,
Коломийку заспіваю, як болить серденько

     Коломи́йки — традиційний жанр української фольк-музики і хореографії. Коломийка-дворядкова народна пісня (співанка). Кожен рядок коломийки має 14 складів з обовязковою цезурою (паузою) після восьмого складу.Вона може виступати як приспівка до танцю або існувати незалежно від нього. Часто коломийки об”єднуються у в”язанки.
Порівняно з ліричною піснею коломийка – явище простіше, вона дає лише кілька штрихів, за якими можна домислити розгорнуту картину, або цими штрихами і вичерпується смисл сказаного.

11gor

Час виникнення цього жанру невідомий.Один із найдавніших записів фольклору українських авторів – це збірка українських пісень “Малоросійські пісні М.Максимовича” видана в 1827 році. Вона вже в тому записі має свою досконалу форму, яка нічим не різниться від теперішньої, тому її можна вважати значно давнішньою. Найстаршим записом коломийки в чужих народів є “Пєсні польске і руске люду “галіцкого” Вацлава з Олеська в 1833 році.
Філарет Колеса у своїх дослідженнях дійшов висновку, що коломийка була вже популярна за козацьких часів.
Найбільше висловлено думок з приводу того, де постала коломийка? Три слова: Коломия – Його назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області (Гуцульщина), коломийка – танець, коломийка – співанка, наштовхують на різні припущення. За деякими джерелами походить вона нібито від племінної назви “коломийці”, тобто гуцули- мешканці річечки Коломийки на Прикарпатті.
Коломийки були історично популярними серед поляків і українців, і також відомий (танець) на північному сході Словенії (як kalamajka).Запальні коротенькі пісеньки: у поляків це краков”яки та мазурки, у словаків коломайки, у сорбів – коло, у французів – веселі куплети, в узбеків – кошук, у росіян – частушки, у туркменів – гошки, в азербайджанців – гошма.
Коломийки — також коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об’єднуються у в’язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.
Активний процес творення і функціонування коломийок свідчить про життєвість цього жанру.Систематика коломийок досі залишається слабо розроблена. Кожний упорядник це вирішує по своєму. Кожна збірка це по суті історія.Коломийки чоловічі, жіночі, загальні, родинно-побутові, соціально-побутові, жартівливі, сороміцькі.12820-26 376046_600            “Слухаючи їх одну за одною, співані безладно,принагідно селянами, нам, певно, і в голову не приходить, що се перед нами перекочуються розрізнені перлини великого намиста, частки великої епопеї сучасного народного життя, зведені до купи в систему, що гуртує їх відповідно до змісту, вони складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями і кольорами, де бачимо сльози і радощі, працю і спочинки, турботи і забави, сейозні мислі і жарти нашого народу в різних його розверстуваннях, його сусідів, його соціальний стан, його життя громадське й індивідуальне вфд колиски до моголи, його традиції й вірування, його громадські й етичні ідеали. Все це наповнює нас правдивими гордощами, коли в тім поетичнім дзеркалі бачимо здороау, чисту та так рухливу і невтомно творчу душу нашого народу.
Ці слова І.Франка чи не найтонше передають суть і дух унікального явища української усної народно-поетичної творчості – коломийки.377740_600

Любі мої співаночки, люблю вас співати,
Одну собі заспіваю, як буду вмирати.

Защебетав соловейко у мене на груші.
Кожний собі так співає, як йому до душі.

Що дівчата-ластівчата, що не співаєте,
Чи голосу не маєте, чи ся стидаєте?

Коли собі заспіваю, голосом поведу
Так до мене дівки липнуть,як мухи до меду

Ой я собі заспіваю, кой співати вмію,
Тоді буду сумувати, як ся постарію

Болить мене головонька, болить мене шийка,
Ой нічо так не лікує, як та коломийка

А у мене на городі горобці літають,
Я вам зараз коломийку файну заспіваю.

Ой нема то, ой немато, як в горах співають,
Ой нема то, як у горах молоді гуляють.

Заграй же ми, музиченько, тої коломийки,
Тай най я си погуляю з вечора до днинки.

Заспіваймо коломийку, – нащо так сидіти?
Коломийку у нас люблять і старі, і діти.

Ой я собі заспіваю, в сопілку подую,
Співаночок доста знаю, голос не шкодую.

Ой раз собі заспіваю, а далі засвищу,
Стільки знаю співаночок, як трави та листу

Ой я собі заспіваю, голосом поводжу,
Аби люди не казали, що я сумний ходжу.

Заспіваймо, цімборику, двома голосами,
Най полетять співаночки горами й лісами.

Ой гуцуле молоденький, молоденький бойку,
Заспіваймо коломийку тиху та легоньку.

Ой буде вже коломийки ой буде, ой буде,
Бо вже мене молодого болить попід груди.

 

 

 

Leave a Comment