Пісня про Довбуша

Ой  попід гай зелененький                                                                                                                         Ходить Довбуш молоденький…

f314ec1cd962

Він на ніжку налягає,                                                                                                                                     Топірцем си підпирає.

Топірцем си підпирає                                                                                                                                    На легенів покликає.

-Ой ви, хлопці, ви молодці!                                                                                                                          Набивайте по стрівбочці,

Та будемо раду мати,                                                                                                                                      Де підемо розбивати.

Тепер, хлопці, ідім спати,                                                                                                                              Бо рано маєм вставати.

Та вставайте всі раненько,                                                                                                                          Убирайтеся борзенько.

У постоли шкірянії,                                                                                                                                       У волоки шовковії

Гей ви, хлопці, ви молодці                                                                                                                            Ідім, браття, разом в гості,

Бо я іду до тай до Дзвінки                                                                                                                            До Штефанової жінки.

Ідім, браття, всі за мною,                                                                                                                             Та й угори, та й скалою.

Нумо, хлопці, нумо свистом                                                                                                                       Замітає стежки листом,

Ой же бігом, хлопці, бігом –                                                                                                                          Западають стежки снігом.

-Олексику, батьку наш!                                                                                                                                 Не ідім ми в той Космач.

Дивний нам сон снив на вас,                                                                                                                     Що там зрада жде на нас.

Ми-бо тілько вже гуляли                                                                                                                              А пригоди не зазнали.

Тепер вона є над нами,                                                                                                                                  Молодими легінями.

– Хлопці, мої молодії,                                                                                                                                      Які ж бо ви безумнії!

Я зрадниці не боюся,                                                                                                                                     Я де схочу добудуся.

А ви, хлопці уважайте,                                                                                                                                  По дві кулі набивайте.

Будьте усі під горою,                                                                                                                                      Під високою скалою.

А я піду запитати –                                                                                                                                          Чи всім дасть нам вечеряти.

– Чи спиш, кумо, чи ти чуєш?                                                                                                                        Чи вечерю нам готуєш?

– Ой не сплю я та все чую,                                                                                                                            Вечероньку я готую.

Вечеря та славна буде,                                                                                                                                  Усім людям дивно буде.

Чи спиш, серце, чи ти чуєш,                                                                                                                        Чи Довбуша заночуєш?

Ой я не сплю та все чую,                                                                                                                              Розбійника не зночую.

А Штефана нема вдома,                                                                                                                                Та й вечеря не готова.

Штефан пішов на роботу,                                                                                                                            Повернеться аж в суботу.

– Чи будеш сама втворяти,                                                                                                                           Чи буду двері ламати.

– Не кажуся добувати                                                                                                                                      Та не піду й отворяти.

– Пускай, суко, враз до хати,                                                                                                                          Щоб дверей не виваляти!

– Ще б сім років сил кохати,                                                                                                                          Аби мої замки знати.

В мене двері тисовії                                                                                                                                        На них замки сталевії

– Не поможуть замки твої,                                                                                                                            Як підложу плечі свої.

Довбуш плечі підставляє,                                                                                                                              Штефан пушку набиває.

– Не з моєї, душко, волі                                                                                                                                  Є сам Штефан у коморі.

Лишень Довбуш двері вхилив –                                                                                                                  Штефан Дзвінка з поду стрілив.

Не так в серце – в праве плече,                                                                                                                  А з лівого кров ся тече…

– Ой Штефане, ти Дзвінчуку,                                                                                                                        Ой звівс мене через суку.

– Було тільки не гуляти,                                                                                                                                  Суці правду не казати.

Бо у суки стілько віри,                                                                                                                                    Як на бистрій воді піни.

– А то файно ти си вдало –                                                                                                                             Коби хлопці за то знали!

На мак би тя порубати                                                                                                                                  Жінку твою постріляти.

Та кричав би-м – не до кричу,                                                                                                                      Та свистав би-м – не до свисну.

Свиснув Довбуш в білі пальці –                                                                                                                    Збіглись хлопці, як баранці.

– А де ж ви, хлопці, забавили –                                                                                                                      Смерті мої не виділи?..

– Олексику, батьку наш,                                                                                                                                Чом не слухав же ти нас?

Де ми тільки не бували,                                                                                                                                Та ми зради не видали.

Тепер зрада та й над нами,                                                                                                                         Молодими легінями.

Ой, Довбуше-Довбущуку,                                                                                                                              Чом же-с не вбив оту суку?

– Як же я ї вбити мав,                                                                                                                                     Коли щиро ї кохав.

Паде сльоза із барвінка,                                                                                                                               Довбуша вбив зрадник Дзвінка.

– Приближіться, хлопці, д’мені…                                                                                                                  Ой як же тяженько мені…

Ой ви, хлопці, ой ви мої,                                                                                                                                Беріть мене з хати тої.

Ти, Іване, ба й Рахівський,                                                                                                                            Бери мене по-легінськи.

Положи мя тут під бука –                                                                                                                               Буде ту нам всім розлука.

– Олексику, батьку наш!                                                                                                                                Порадь же ти тепер нас.

А чи суку порубати,                                                                                                                                        А чи її постріляти?

– Найте, хлопці, не рубайте,                                                                                                                          Найте, хлопці, не стріляйте.

Вна дев’ять раз побожила,                                                                                                                          Свою душу погубила.

Однако мні в землі гнити –                                                                                                                           Єї душа ме бідити.

Лиш сю хату запаліте,                                                                                                                                   Однак суки не киніте.

– Олексику, батьку наш!                                                                                                                                Порадь же ти тепер нас.

Як вірлята без вірлонька, –                                                                                                                            Так ми бідні без татонька.

Як нам, батьку, вже гуляти,                                                                                                                          Як нам замки добувати?

Та і де нам побувати,                                                                                                                                      Красний вік свій вікувати?

– Не йдіт, хлопці, розбивати,                                                                                                                        А йдіт, хлопці, газдувати.

Сріблом-злотом поділіться,                                                                                                                         Чесно, файно розійдіться.

Штефанові дайте мірку,                                                                                                                                Що любив я його жінку.

Штефанисі дайте сала,                                                                                                                                  Що вона мене кохала.

І топірці занехайте,                                                                                                                                        Людську кровцю не зливайте.

Людська кровця не водиця,                                                                                                                        Проливати не годиться.

Ой ви, хлопці, ви молодці                                                                                                                            Візьміть мене на топорці…

Беріть мене на топори,                                                                                                                                 Занесіть ня в Чорні гори.

В Чорні гори в ту долину,                                                                                                                              Де родився там загину.

Де любив-єм усе бути,                                                                                                                                   Там би мені вже й гинути…

Ой там стоє дві ялиці,                                                                                                                                    То дві мої є сестриці.

Стоє там два явірчики –                                                                                                                                 То є мої два братчики.

В Чорні гори занесіт мня,                                                                                                                              На дробен мак посічіт ня.

Ялиночку прирубайте,                                                                                                                                 Моє тіло прикривайте.

На й ляхи ся не збиткують,                                                                                                                         Моє тіло не чвертують.

Знищим шляхту – наше горе                                                                                                                       Заспівають рідні гори.

Не журися, Україно,                                                                                                                                       Ще повстане Верховина!

 

 

 

 

 

Leave a Comment