Біжить трамвай бруківкою старою.
Дивись, у небі дощ, мабуть, дозрів.
Кам’яні леви гордою красою
Таки чарують і сторожать Львів.
Під парасолями ховаються прохожі,
В дощі відбилось світло ліхтарів,
І їх самотність – то моя сторожа,
І неповторність їх – то тільки Львів.
Стареньких вуличок вузенькі лабіринти…
І тут історія написана без слів.
Ну ось, – годинник зазвучав і треба бігти,
Тож як завжди: «До зустрічі, мій Львів!»… Воронина Л.
