Зеновій Євстахович Кецало народився в 1919 році в с. Добрівляни біля Ходорова, на Львівщині, в сім’ї професійного залізничника.
Проти волі батьків, захотів отримати художню спеціальність. Коли Зеновій сказав батькові, що хоче стати художником, той подивився здивовано і запитав: «Будеш паркани малювати?» Батько мріяв, що син буде священиком, не дарма ж він докладав для його навчання такі зусилля! Відправив у приватну гімназію ім. Гродгера і навіть до господарства сильно не залучав. А тут звільнив робітницю, яка допомагала родині на городі і в стайні, і поставив на її місце сина. Нехай попрацює, вся нісенітниця з голови вивітриться, а коли не вивітриться, то за півроку «наймитом» встигне трохи грошей назбирати, щоб піти вчитися «паркани малювати». Коли їхав до Львова, то навіть не знав, які іспити потрібно здавати, – згадував Зеновій Євстахович. Однак нічого, здав успішно, і його прийняли на перший курс художнього училища – «Віддял штук здобнічіх і пшемислі артистичні». Викладання йшло польською. Освіту давали ґрунтовну – історія мистецтв, історія стилів, хімія, хімія матеріалів, анатомія, ще купа предметів. Зеновій щодня їздив з Ходорова до Львова поїздом. А це сімдесят кілометрів. Занять не пропускав. Відносини між студентами і викладачами були дистанційними. Не те, щоб студенти не могли бути з ними відверті, до думки їх прислухалися без зайвого скепсису. Це були метри! Починаючи з того, наскільки були широко освічені, і закінчуючи тим, що ніколи не дозволяли собі поганого слова, неохайності – завжди свіжа сорочка, метелик або краватка. І величезне бажання дати студентам якомога більше. Викладати в навчальних закладах могли тільки люди, визнані суспільством. Його вчителями були Ольпінській, Гаєвський, Стажінській, Михалек, Тіровіч.
Господар Верховини.1966 р. ліногравюра
У перші ж канікули батько доручив синові зробити малярні роботи в новій хаті. І залишився задоволений – пензлі в руках той навчився тримати. Але по-справжньому визнав сина лише після другого курсу, коли той поїхав на практику, допомагати художнику Яну-Генріку Розану розписувати костел у Кросценко Нижньому. Відібрали тоді кількох студентів, поселили в плебанії, взяли на повне утримання і ще й платили півтора злотих на день. (Для порівняння скажу, що за 15 злотих можна було купити корову.) Хлопці повинні були готувати грунт для живописних робіт, малювати орнаменти і золотити.
Пан Розан, перед тим розписував одну з каплиць Риму, приходив щодня в костел у білому халаті, при метелику. Малював він темперою, яку готували з квіткового пилку і доставляли з Італії. Жив художник у будинку Потоцького, тобто повага була величезна.А молодий Кецало за літо встиг заробити стільки, що повністю поміняв свій гардероб і приїхав додому повним франтом. «Дивіться, а вчора ще підсвинком був!» – Не стільки дивувався, скільки радів батько. Хоча платив за навчання сина, як залізничник, небагато, однак йому приємно було бачити, що син стає на власні ноги.
Верби у Ворохті.1994
Вид на Чорногору.1956, кольорова ліногравюра
Водоспад у Новому Мізуні.1997р.
Говерла.1993 р.
Гора Петрос.1993 р.
Горицвіт з арнікою.1997 р.
Городові квіти.Люпин.1997 р.
Гуцульська хата у Ворохті.1996 р.
Дземброня.1959 р. кольорова ліногравюра
Цілий третій курс малювали оголену натуру майже в натуральну величину, робили портрети, натюрморти. Навчання тривала і після обіду, не так як зараз, коли студенти після третьої розлітаються по кафе. На кавалерку ходити не було часу взагалі, встигав дівчатам хіба що помахати привітно з вікна, адже навіть у Львів на роботу або навчання їхали в різних вагонах. Так було прийнято і ніхто на це не скаржився.
А після третього курсу поїхав з відомим художником Ковжуном розписувати церкву в Єзуполі. Платили йому вже 3- 4 злотих на день і дозволяли робити серйозніші роботи. Ця довіра надихала і окриляла і, якщо чогось ще не вмів, намагався негайно навчитися.
Отримавши диплом, вирішив їхати до Краківської академії. Життя здавалося довгою, повною натхнення дорогою. Світлої дорогою до творчих вершин.
Бойківська хата.1972 р. лінорит
Бойківський пейзаж.1972 р. лінорит
Бойківщина.1995 р.
У Львівській художньо-промисловій школі Кецало навчався протягом 1933-1938 рр. Рік перед другою світовою війною Зеновій Кецало навчався в Сіхульського, Дадлера і Дуніковського у Краківській Академії витончених мистецтв ім.Яна Матейка.У Краківській академії вчилися в той час тільки два українці – Кецало та Глова. Молоді українці, які навчалися у всіх краківських вузах, об’єднуючись у студентську громаду, жили загальним духовним життям. Влаштовували якісь лекції, семінари, вечірки. У Кракові тоді жили Богдан Лепкий, брати Кубійович – тобто не найгірше в інтелектуальному сенсі суспільство. Влітку 1939 Зеновій Кецало під час канікул розписував церкву в Кутах на Львівщині, а восени Львівщина опинилися в іншій державі.У цей час померла мама.Пропонували Зеновію роботу в школах – українській, польській та єврейській. Спробував вступати в Харківський художній інститут , але війна остаточно зруйнувала плани на освіту, забрали в армію. Спочатку служив в Харкові, а після 22 червня 1941- го, 1000 хлопців із Західної України, три дні протримавши в Білій Церкві без провіанту, відправили на Урал у складі робочого батальйону. Висадили десь на маленькій станції, наказали рубати ліс і будувати землянки. Працювати повинні були на будівництві магнієвого заводу. Все б нічого, але хотілося додому, подивитися на батька, сестру, братів. Переживав, як німці з ними поводяться?
Журавель.1958 р. ліногравюра
Він відверто висловлював свої міркування вголос і тому звинувачення, які йому висунули, були наступними: «Виходець із Західних областей України. Не вірив повідомленнями Радінформбюро, зводив наклепи на Радянський колгоспний лад. Двічі намагався перейти на бік противника, (хоча, як можна було переходити на Уралі в 43-му на бік противника – невідомо, загадка), Закликав до створення незалежної України ». Але перш ніж Кецало підписався під цим вироком, пройшло 9 місяців слідства. Слідчі мінялися, і кожен з них говорив: «якщо хочеш жити – тільки в таборі, іншого не дано. Виведемо вночі і розстріляємо, як собаку … »На допити викликали вночі, хоча не били. Коли вже опух від голоду і не міг рухатися, підписав усі папірці, які йому підсунули. І таким чином обрав життя. Засудили до 8 років в’язниці і трьох років позбавлення в правах. Але після вироку ще півтора місяці не відправляли в табір, малював для начальства якусь дурницю – килимки з лебедями на воді, ведмежат, якісь казкові пейзажі. Годували, правда, добре. Навіть до начальника КДБ Рудченка привозили додому – займатися з його дочкою малюванням і кресленням. Якось той покликав Зеновія на кухню, налив стопку: «Тільки нікому не кажи». Після того візиту його все-таки відправили в табір. Ймовірно, хтось настукав про такиі виняткові «пільги». В таборах всі роки теж малював. Один художник був на три табори. Талант рятував його і тут. Візьме в руки олівець чи пензля і не бачить уже ні табору, ні злих усмішок зеків. Хоча навіть нарізав останнім папір на карти, але малювати карткові малюнки відмовлявся. «Це перевело б мене на інші рейки відносин. А я цього не хотів. Все запевняв себе: не повинен вийти за табірний поріг з брудною душею, повинен стати іншим, але не гіршим. Серед «політичних» було чимало освічених, інтелігентних людей. Знову-таки – «приємне коло спілкування».
Карпатська ідилія.1969 р. ліногравюра
Після смерті Сталіна, приїхавши до Львова, поневірявся в пошуках роботи, з житлом йому посприяли Ірина Вільде та Володимир Патик. Як згадує про допомогу Патика Кецало, «тоді він працював у відділі пропаганди нашого мистецтва в управлінні культури. Патик прописав мене у Львові у своїй майстерні, відтоді я живу у Львові ». Підтримували Зиновія також скульптори Яків Чайка та Еммануїл Мисько.
Мисько Е.Зеновій Кецало.1979 р.
У1964 р Зеновій Кецало вступив до Спілки художників, а в 1979 р. влаштував першу персональну виставку.
Квартал Седнева.1979 р. офорт
Козацька церква в Седневі.1986 р. офорт
Либохора.1976 р. офорт
Липа Шевченка в Седневі.1986 р. офорт-акватинта
Національний натюрморт
На околицях Ворохти.1995 р.
Новини.1963 р. ліногравюра
Осінь.1969 р. ліногравюра
Стара Бойківщина.1972 р. офорт-акватинта
Старі клуні в Седневі.1976 р. офорт
Осінь в Карпатах.1986 р. офорт
Церква в селі Підлісся.1970 р. ліногравюра
Відбувши всі 11 років далеко від батьківського дому, повертався на Україну через Москву. Зупинився тут на три дні, і всі три дні проблукав по залах Третьяковської галереї. Стояв перед творіннями великих художників, і не може сказати зараз, чого більше було в душі – плачу чи радості?
33 роки. Вік, коли люди досягають певного зростання і стабільності. Коли душа визріла і треба йти вгору з певним багажем. А що було у нього за плечима? Клеймо людини, яка відсиділа чимало років. Розтрачені роки, розвіяні надії. І все ж життєвих сил було більше, ніж відчаю. Якби глянув на себе в дзеркало, побачив би велетня, який хотів намалювати красиві картини. Красеня, який ще не пізнав жінок, і тому мав в душі ціле море нерозтраченої любові. Чоловіка, який отримав, вистраждав, виплекав у собі бажання бути вільним і робити те, до чого прагне душа.
Ясна річ, що сім’я відразу ж хотіла зробити Зенку «як краще» – одружити на красивій, спритній господині. Сестра якось організувала вечірку в однієї своєї знайомої. Все було чинно, благородно, в кращих галицьких традиціях: дуже мила особа господарювала за аж ніяк не бідним столом. Але Зеновій вийшов з того будинку і сказав собі, що ніколи туди більше не прийде. Тому що нічого його там не було. А свій будинок потрібно будувати своїми руками. Вони так зі своєю дружиною і робили. Вона через нього кинула роботу у Львові і приїхала до Ходорова, де він деякий час працював. Потім вже отримали квартиру у Львові, народили дітей. Вона ніколи після його численних поїздок не питала , з ким він зустрічався, чи були в нашій групі художників жінки? А все запитувала: «Що ти намалював?» І він їй за це був вдячний . Якось, коли Кецало був в Америці і подзвонив додому, дружина сказала: «Якщо тобі там добре і ти хочеш залишитися, то у мене до тебе претензій не буде …» Тоді він взяв квиток на літак і прилетів додому. Вирішив так: якщо в молоді роки трималися і в складні хвилини підтримували один одного, то тепер, коли голова сива, дружину і її вірність не зраджу …
Перегортаючи життєві сторінки можна побачити, що він завжди відмовлявся від викладання.Йому не хотілося на щось інше витрачати час крім спілкування з олівцем і фарбами, власними роботами. Може, тому так багато і встиг намалювати. Жити після всіх втрачених у в’язниці роках, йому хотілося так, як дихаєш, йдучи за своїми мріями. Правда, одне варто пам’ятати – кожен успіх, кожна сходинка наверх замішана на величезній, важкій роботі. На самодисципліні, на завзято і мудро побудованих планах. Він завжди знав, що буде робити завтра, через тиждень.
Протягом 25 років художник очолював секцію графіки львівської організації спілки художників України. За висновком Василя Отковича, саме завдяки Зеновія Кецало львівська графіка набула виразних ознак і значення школи, а майстерня маестро стала справжньою відкритою академією для багатьох початківців.
З 1995 року Зеновій Кецало має звання народного художника України. Щоранку він починав з молитви до Бога і молитви за Україну. Те ж робив і під час заслання.
Залізничний міст у Ворохті.1997 р.
Канатна дорога до П’ятихаток.1992 р.
Карпатські верби.1997 р.
Осінь на Славщині.1997 р.
Очаківська пристань.1979 р. По Єнисею до Таймиру
суха голка
Польові квіти.1997 р.
За роки невтомної творчої діяльності, крім галереї пастельних і олійних пейзажів рідного краю, Зеновій Кецало створив велику галерею портретів діячів української культури покоління «шістдесятників». 2005 побачив світ альбом Зеновія Кецало, де поряд з репродукціями 300 картин художника представлені його біо-та бібліографію, а також каталог, який налічує більше кілька тисяч творів, виконаних у найрізноманітніших техніках. У Лінорі, деревориті, офортах, мецо-тинто, акватинті, літографіях, акварелях, олійному живописі домінують пейзажі , натюрморти та історичні сюжети. «Немає такого жанру, в якому я б не малював. Я люблю малювати у всіх техніках. Я люблю картину вже тоді, коли починаю її малювати. Дуже люблю малювати оголених – це основа у малюванні. Мені також подобається портретувати цікавих людей »,- говорив Зеновій Кецало.Він прожив довге життя – але, на відміну від колег, зберігав не тільки творчу, а й чоловічу снагу, припрошуючи до себе в майстерню на портретування вродливих модельок. Вони, кмітливі, здогадувалися, чому їх запрошують. Хоча мистецький аспект портретів від того не страждав.У творчій майстерні художника панувала завжди приязна атмосфера. В нього збиралися як знані у Львові митці, так і художники-початківці.Творчий доробок — понад 1 000 картин. Його роботи були представлені у Нью-Йорку, Торонто, Чикаго, Перемишлі.
Потік у Ворохті.1995 р.
Ранок на горі Магура у Ворохті.2003 р.
Ріка Стрий в Новому Кропивнику.2000 р.
Тухолька.1995 р.
Церква у Ворохті.1992 р.
Силою свого таланту митець звичайний буденний мотив уміє опоетизувати, надати йому філософського підтексту, піднести до рівня мистецького твору, що пробуджує відповідні емоції, спонукає до роздумів… В особі Зеновія Кецала маємо не лише явище в мистецтві Львова. Він знаний у всій Україні та за її межами.. Мистецтвознець Василь Откович
Як мені забрати мій портрет, що був обіцяний мені в подарунок?
Про який портрет Ви говорите?
Вибачте що довго не відписувала – не надіялась на Вашу відповідь. На портреті я зображена: руки складені на грудях, зачіска – біле довге волосся зачесане у високий хвіст, одягнена у светр (як доказ можу його принести :-) ).