Дощі програють по городах гаму. Трусне зелені кучері весна. Педалі днів натисне під ногами – І заспіває пташка голосна. Засяють ночі зорями жасминно. А срібний дощ підніме жалюзі – Півонії, рожеві, як фламінго, Стоять в городі на одній нозі. Ліна Костенко
І сонце, й сніг, і ожеледь, все разом. І я не знаю, це весна чи ні? Сваровськи би позаздрив дивним стразам, Що мерехтять у мене на вікні. Не встигне поле зазимків злякатись, Не встигне вийти річка з берегів, — Весна пливе під парусом акацій, Зима пливе під парусом снігів Ліна костенко
Ти пам’ятаєш, ти прийшов із пристані. Такі сади були тоді розхристані. І вся в гірляндах, як індійська жриця, Весна ряхтіла в іскорках роси. Плакучі верби не могли журиться, Такі були у іволг голоси! А під вікном цвіли у нас троянди. Не вистачало трішечки доби. А по дашку прозорої веранди Ходили то дощі, то голуби… Ліна Костенко
Біля яру, біля стежки одягла верба сережки. Головою хилитала, потихесеньку питала: — Де ота біленька хатка, що гарнесенькі дівчатка? Хай би вибігли до стежки. Подарую їм сережки. Ліна Костенко
