“Для мене найцікавіше в іконописній естетиці – динамічна пластика рисунку. Ніколи не можу підійти до роботи з готовою, наперед заданою концепцією. Лінія рисунку сама підказує розвиток певного образу, якщо намагатися прислухатися до неї, відчувати її живий рух, тонкі пластичні нюанси. Попри це працюю в рамках іконописного канону, але ніколи не знаю, яким буде кінцевий результат.”
Люба Яцків
Іконопис Люби Яцків виглядає надзвичайно виваженим – форми та кольори врівноважені, продумано допасовані. Однак, попри цю гармонію, у її роботах відчувається незбагненна динаміка, котра урухомлює образи, не дозволяє їм застигнути у величних монументальних поставах. Цей іконопис важко назвати безпосередніми інтерпретаціями візантійського, чи давньо-руського сакрального мистецтва. Радше, творчість Люби Яцків споріднена з мистецтвом бойчукістів та галицьких нео-візантиністів 20-30-х років ХХ ст. Стилістично крізь ці роботи відчувається відлуння робіт Ярослави Музики та Петра Холодного.
