Софія Караффа-Корбут – класик художнього оформлення книги

 

Художниця Софія Караффа-Корбут проілюструвала шістдесят творів українських письменників, які вийшли тиражем понад сім мільйонів примірників

                                                                           

Художниця-графік Софія Караффа-Корбут народилася 23 серпня 1924 року у Львові, де й під час хрещення в Церкві Петра і Павла дали ім’я Софія-Романна-Роксоляна. Початкову освіту здобула у школі с. Куткір Буського району, звідки родом була її мати. Згодом навчалася в школі та гімназії сестер Василіанок.

Мистецьку освіту почала здобувати у Львівськім художньо-промисловім училищі, яке закінчила 1946 р. Згодом навчалася на відділенні кераміки у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва (ЛІДПМ), який закінчила 1953 р.Ще тоді в богемно-мистецькому середовищі цю поставну жінку, випускницю художнього інституту,  величали графинею.  То направду так, бо вона відшуковувала сліди свого батька у повоєнній веремії чи то в Парижі, чи у Відні . Нагадаємо, що й часи тоді були супротивні: кремлівські урядовці забороняли всілякі стосунки із представниками ворожого буржуазного світу – для багатьох це закінчувалося трагедією, судами і засланнями. Та Софія свою долю  сприймала із незвичною гідністю: в її поведінці, у вчинках, манері поводитися і говорити було щось направду вишукане і виняткове – і то поєднане із своєрідною вродою, карбованою характеристичними особливостями.

                                                 У родинному колі в Куткорі

Після закінчення навчання якийсь час працювала на Львівській керамічній фабриці. Після звільнення із підприємства мисткиня спробувала себе у графіці, яку вивчала ще на перших курсах ЛІДПМ. За освітою керамістка,  вона скоро знайшла себе саме у графіці, а з часом майже повністю перейшла до ілюстрування книг – і те робила відмінно, не збиваючись на заробітчанство. Фактично кожна її ілюстрація до певної книги – це готовий графічний лист. Вона й оформляла їх цілими серіями, розбудовуючи композицію кожного малюнка залежно від цілісного заміру.Так було ще від тієї першої книжечки про Марічку: тринадцять великоформатних сюжетів. Так було і при  оформленні інших книг, призначених для найменших читачів і не тільки: на твори  Гната Хоткевича, Марійки Підгірянки, Павла Грабовського, Дніпрової Чайки, Степана Васильченка, Володимира Лучука, Андрія Волощака, Василя Колодія, інших авторів.

Шедеврами  графічної творчості Софії Караффи-Корбут вважаються її інтерпретації до «Кобзаря» Т. Шевченка, поеми «Іван Вишенський» І. Франка та драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки.

        

«Кобзар», що вийшов друком 1967 р. (ввійшло понад 30 ілюстрацій), здобув перемогу на міжнародній книжковій виставці в Канаді у 1968 р. Над тематикою Т.Шевченка художниця працювала у 1960-ті рр.; створила більше 100 великоформатних естампів, які зберігаються в Шевченківському національному заповіднику у Каневі.

Ілюстрації до «Івана Вишенського» С. Караффа-Корбут виконувала упродовж 15 років (до кінця 1980-х рр.). Над ілюстраціями до «Лісової пісні» художниця працювала в останні роки життя (1991 – 1994 рр.).

На превеликий жаль, останні два творчих звершення Софії Караффи-Корбут у друкованому вигляді з’явилися лишень після її смерті (художниці не стало 29 листопада 1996 р.). Так, поему «Іван Вишенський» з ілюстраціями художниці видали у 2001 р., а «Лісову пісню» – у 2000 р.

                                                                         Вона творила безліч прекрасних ілюстрацій для дітей, часто відтворювала їх на папері, але так і не стала матір’ю. Пристрасно любила, але не спізнала радості кохання. Її талантом пишалася б будь-яка європейська нація, а в Україні про її творчість знають одиниці.

У книзі Богдана Гориня «Любов і творчість Софії Караффи-Корбут» йдеться про Мистецтво та Любов. Про долю творця в умовах тоталітарного суспільства та про велике, без взаємності, кохання. Це вічні, але до кінця так і незвідані теми.

Завдяки реалізованому задуму Гориня, життя чудової львівської художниці стає основою для змалювання ширшої картини – узагальненого портрета західноукраїнських земель з 30-х — середини шістдесятих років ХХ сторіччя. На сторінках книги сходяться два різновиди, чи два типи представників покоління, народженого у 20-і—30-і рр. минулого сторіччя, заляканого сталінським тоталітаризмом, репресіями, зраненого жахіттями війни — з одного боку, а з іншого — тої частки, якій ще доведеться відстоювати свої погляди, пройти хрущовські й брежнєвські концтабори. Дійові особи цієї книги: мудрість і принциповість. Художниця і мистецтвознавець. А навколо них — інтелектуальне середовище тогочасної України. Яскраве коло: Іван Світличний, Іван Дзюба, Дмитро Павличко, Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Роман Іваничук, Світлана Йовенко, Микола Петренко та багато інших діячів вітчизняної культури. Якщо коротко, то це оповідь також і про п’ятидесятників і шестидесятників. Конфлікт поколінь. Боротьбу світоглядів і досвіду.                             Надзвичайно великий, вибуховий талант, складні соціально-політичні зовнішні обставини та виборювання внутрішньої свободи, трагічна доля жінки, яка так і не спізнала повноцінного, взаємного кохання, радості материнства – ось про що йдеться у книзі Богдана Гориня.                                                                                                                                            На обкладинці книги глибоко символічна гравюра: жінка (Софія Караффа-Корбут) притискає до грудей юнака (Богдана), повернутого до глядача спиною. Під гравюрою промовисті слова з вірша Івана Франка: «Щось таке мов докір над душею гука». У цій роботі майже Богородична скорбота, ніжна любов і передчуття біди (розрив і арешт Богдана). Ця кольорова ліногравюра хоч і зроблена в одному екземплярі та присвячена лише Богданові Гориню, вона разом із тим — шана всім матерям і жінкам борців за волю України, які не натішилися ласкою рідного чоловіка, виплакували очі за синами.Це незвичайна книга. Вона виривається за рамки звичайної документальної біографістики чи суто мистецтвознавчого дослідження. Відомий дисидент, громадський і політичний діяч Богдан Горинь постає не лише автором, але й центральною дійовою особою. Співавторкою є Караффа-Корбут із численними записками, листами, ба навіть чудовими ілюстраціями робіт. Книга відверта та глибоко сповідницька. Починаючи з другої частини, ти не гортаєш сторінки, пробігаючи рядками тексту, а проживаєш інтимну драму разом із чудовою мисткинею Софією Караффою-Корбут, відчуваєш біль і муки, синхронно з її адоратором Богданом розмірковуєш над вчинками, вболіваєш за талант.                                   Софія Караффа-Корбут знайшла свій спочинок на цвинтарі вже згаданого села Куткір поблизу Буська – там, де і її згорьована мати. На уродини мисткині в 2000 році на її могилі було встановлено направду гідний надгробок, авторства львівського скульптора Івана Микитюка.  В Буську діє і кімната-музей Караффи-Корбут.                                                       Творчий доробок Софії Караффи-Корбут зберігається у приватних колекціях та багатьох музеях Львова й України.