Найкращий гуцул – Михайло Тафійчук 

Як відомо,гори люблять сильних та сміливих людей. Саме таким і є музикант та виробник музичних гуцульських інструментів 75-річний Михайло Тафійчук з села Буківець Верховинського району в Карпатах.

Ось стаття про пана Тафійчука,написав Тарас Пасимок для газети “КП”

 

Історія одного гуцула:
Я сам з родом Буковця і моя мама буківська. Так склалось, що мама жила сама. Тато мій був ковалем. Нас було в мами четверо синів. Один помер маленьким, а другий помер в 35 років, а третій, старший за мене, ще живе. Нас два зосталось. Я робив спочатку в тата у кузні, великі роки я там проробив. Але потім мені то надоїло, я вженився. Свою першу сопілочку я зробив в 6 років і зразу навчився на ній грати. Я той день ніколи не забуду, так він мені запам’ятався. Через 2 дні вже не було моєї сопілки, але я зловив вже своє. Я пішов горами, знайшов бузину, виштовхав стержнем серце з середини і зробив з того сопілку – денцівочку. Спочатку, стягнув кору трубкою і зробив дирочки, але вона скоро зсохлася. Я не давав собі спокою. А потому мама бачила, що зі мнов біда.
Я скрипки собі робив такі: з дощок вирізав форму скрипки, набивав цвяшки і так то ушпановував, би то менше-більше звучало. Смичок, то був кусок прута. Згинав, в’язав нитками, так як лук, намазував смолою і то вже мені рипіло там. Мама мене за це і сварила і била, бо була з богачів і хотіла, щоб дбав про господарство, про коров, але зі мнов не було ради.
Один дід Василь казав мамі: «Анно, не муч ти дитину. Він собі має до музики охоту. Ти дивись, щоб він не крав, щоб нічого злого не робив, але допоможи йому. З него буде чоловік». А мама йому у відповідь казала: «Аєєє, з коваля та з музиканта ніколи газди не буде». Але мама вздріла вже, що я свого не попускаю і купила скрипку. Мама спочатку дала мому старшому брату скрипку, бо я ще був малий. Каже мама брату: «Васильку пробуй шось грати». Мені не дає, бо мені тоді 7 років було, то мама думала, що я мале і дурне, то не вмію грати. А я тільки  в брата скрипку побачив, то хапнув в нього з рук, та й побіг далеко на горб і там сидів до ночі – вчився грати. Але вже до хати увійшов іграючи. І як почав, в 6 років грати, так граю і до сьогодні. Всьо самоук.
А дудки (волинки) почав робити в 25 років. Тут був Михайлюк Іван, що робив дудки і попросив його зробити мені дудку. Через якись час приходжу до Івана, а моя дудка вже є. А я нічого не знаю від дудки. Як я ту дудку взяв, то пів року не давав собі спокою, бо я дуже впертий. І за зразком іванової дудки почав робити дудку сам. Першу дудку, яку я зробив, я зразу викинув у піч, бо не получилась. Друга вже була файна, я на ній навчився грати, а потім продав. Зробив потім і трету. Через рік думаю, іду я знову до того Михайлюка. Свою дудку йому зразу не показую, граю на його дуді. Потім все-таки не стримався, приніс йому показати свою дуду. Він так здивовано дивився, що навіть не кліпав. Я почав грати на дуді та й даю йому подивиись. Іван вже мав 82 роки. Оглянув він дуду, тай помахав головов. Я питаю: «Чого це ви Іванку махнули головою? Певно, я лихо зробив? Ні, каже Іван, я махнув через те, що я вже так зробити не годен.
На мене часто казали Павлів, бо мого діда звали Павлом. Так і тепер інколи називають. Кажуть люди, що Павлів то є дідко, а не чоловік. Він може всяке створити.
Які інструменти ви робите і на яких граєте?
Я граю на всіх інструментах, що вмію робити. Телинка, сопілка, денцівка, сопілка «музикальна» на 6 дірок, роги, трембіти, цимбали, ліри.
Розкажіть трохи про трембіти
Трембіта, то є простий духовий інструмент. Почав  я робити трембіти вже давно. Якось прийшов до мене чоловік і просив зремонтувати стару трембіту. Я сказав йому, що знаєте пане, тут нема що ремонтувати. Все дерево під корою просто струхло. Все прогнило. І по тій старій трембіті, я зробив нову. Дірочка для губ має бути шириною 6 мл. і потім до кінця отвір розширяється.
Яка повинна бути довжина трембіти?
У нас, на Гуцульщині, роблять 3 метри. Хоча я чув, що була одна на 2.5 метри. Може бути і 2.8 м. Але трембіта робиться з двох кусків по 1.5 метра, для зручності в транспортуванні та зберіганні. Часто трембітають на похоронах гуцулів.
Скільки тремтіт повинно бути для гри на похороні?
Переважно 2. Десь багатші заказували і три і чотири трембіти. Хоча в більшості дві. Одна басує, друга грає. В колядниках грає одна трембіта.
А як же вас Руслана знайшла? Ви їй робили трембіти?

Чи багато часу йде, щоб зробити трембіту?                                                                                       Так, так. Приїжджали за Львова, казали для Руслани. Я зробив їй 8 трембіт. Спочатку мене просили 3 трембіти зробити. Потім приїхали ще за трьома. І ще раз за двома. Потім і сама продавала ті трембіти, грошей не мало заробила, але пожертвувала ті гроші на добре, собі не забрала. То її справа. Вона заплатила, що я сказав. Від початку треба дерево заготовити. Треба чистенького, щоб не було сучків. Стовбур дерева ділиться на 4 частини, щоб була гітівка. Потім паличку робиш кругленьку, а потім шкіблею (різець) вибираєш середину. Десь близько тижня треба проробити. Зараз, вже ніхто ті трембіти не робить. Старі не можуть, а молоді не хочуть. Я роблю все з гуцульських інструментів. Навіть було, що я зробив кларнет румунського розміру, з дуба. Проварив за спеціальним рецептом. Згодом продав. Я всяке роблю,  в кузні і коня підкую, сверла, сокири роблю. Я ж коваль. Я не знаходив такого, що я би не зробив. Син вже навчився в мене цимбали робити. Вже зробив кілька гарних штук. В  цимбалах роблять спідню дошку з явора, верх зі смереки. Скрипка і ліра робиться так само.                                                                                                              Для скрипки потрібний добрий лак. Де ви його берете?                                                            То не лак, то давня політура. Я роблю по давному, а зараз чув, що дійсно є такий лак для скрипки, що пензлем полакував і все готово. Вона однотонна така, хоча і має блиск, але не має тих відтінків, що з палітурою. Я байцую собі, мені один з Москви дістав ще трохи палітури, бо важко зараз знайти. Байцом потім наводиться відтінки, колір, а політурою полірується до блиску. Я ніде не вчений. Тільки три класи школи. Після війни, треба було мамі помагати. Був такий у Франківську Магдій, який керував різними ансамблями, то він приїхав два рази до нас, щоб мене якось забрати до Франківська. Казав, що будете в нас у філармонії робити і давали мені п’ятикімнатну квартиру. Але я не хотів і жінка не хотіла. Ще я кузню дуже люблю.                                                                                                                               Розкажіть про свою сім’ю. Кому ви передасте свої знання і уміння?                                      В мене було 5 синів і 3 дочки. Мій син Михайло, помер від хвороби в 35 років. Він теж сильно грав на скрипці, на дуді, на кларнеті. А Юра, Василь, Дмитро і Микола — є. Вони всі вміють грати, їздять на фестивалі, але Василь чогось не хоче музиков заніматись. Він газда дома.

На яких фестивалях ви виступали?
Я багато де виступав. Ще почав їздити за радянських часів і грав по всьому Союзі. В Москві був 2 рази. В 1971 році, там був Всесоюзний фестиваль, де було по-одному представнику з кожної країни. Я там ж, звичайно, представляв Україну. Я годину грав, так що ледве встояв. То граю, то співаю. У Ленінграді був, в Києві та Львові. Після проголошення Незалежності  України, вже не хотів нікуди їхати. Дуже кликали мене в Бельгію, в Мексику. Я був тільки в Польщі. В Польщі навіть записали мій диск. Також диск записали вже і в Києві. Це зробив пан Мельник.  Їхали ми з синами і на «Країну Мрій». Олег Скрипка мене запросив. Він був у мене дома, ночував. Ми називаємося «сімейний ансамбль Тафійчуків». Три сини і я.
Вам сподобалось на «Країні Мрій?
Сподобалось, чому ні? Просто я вже старший, я не дуже хочу їхати, бо змучуюсь. Олег Скрипка купляв тут різні інструменти гуцульські, дримбу шукав. Я дримбу вмію робити, але не хочу, не люблю її.
А на якому інструменті найважче грати?
В мене таких інструментів нема, на яких би я не грав. На дуді важко вчитися, бо від дихання часто в голові кружляє.
А як робиться дуда (гуцульська
волинка)?
А це шкіратаки з кози, треба облупити її, але не обрізати. Треба стягнути шкіру, як сорочку. Задні ножки напорюються, а голову відрізують.
Яка повинна бути коза молода чи стара?
Може бути і 6-7 місяців і рік, може і 2 роки.
А з якого дерева потрібно робити дерев’яні деталі до дуди?
Нарамиця може бути з явора, з груші, сливки. Мунштук для надування повітря може бути з коров’ячого рога, але то важко. Я більше роблю з пластику.
А ви і з коров’ячих рогів  робите інструменти?
Взагалі, не роблю. Але одному у Красникові зробив. Він десь дістав великий, біля 70 см., воловий ріг і попросив зробити дірку та вкласти мунштук. Буває роблю дерев’яні роги, але зараз не маю. Залізні роги не добрі, бо вони штучні і не мають того звуку, що дерев’яні.
А на яких святах грають на дуді?
Колись, дуду дуже поважали старші люди. На весілля, то обов’язково була дуда. І всіх інших забавах, вечорницях, святах церковних — кликали завжди дударя. Зараз, уже ні. Молоді не хотять ні дуди, ні чого. Молоді навіть скрипку не питають.
Кажуть, що  п’яного дударя не буває?
Та бувало в мене різне. Так часто приходилось виливати горілку в дуду, особливо на весіллях. Я не хочу пити, бо грати не зможу. Гроші ж мені заплатили за гру, а не за п’янку. То таки треба до всього бажання, чим би чоловік не хотів займатись, то треба любити. Зі смаком його зачинати і кінчити. А як людина робить так, як на мус, то нічо не буде. Навіть, у мене були з Шотландії,  то їх волинки простіші, ніж наші дуди. В них є бас і одна октава, а в нас дві. Тому їхні інструменти легше настроювати і легше грати.

 

Leave a Comment