Коломийки від Романа Кумлика

 

Роман Петрович Кумлик народився 4 грудня 1948 в селі Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області, помер 22 січня 2014. Гуцульський музикант-віртуоз, поет-коломийкар, заслужений працівник культури України, керівник капели «Черемош». Колекцію народних музичних інструментів він збирав понад 30 років. Вона стала основою для приватного музею у Верховині, де Кумлик особисто проводив екскурсії-концерти.Дійсний член Наукового карпатського товариства у Варшаві. 

 

 

 

Відроджуючи музику пращурів, їх традиції, звичаї та обряди, Роман Кумлик підготував до друку збірку гуцульських пісень, до якої увійшли майже 100 власних творів та записаних зі слів гуцулів-старожилів. На жаль, за життя музиканта цю книгу так і не було видано. Вона вийшла у світ лише тепер, упорядкував її заслужений журналіст України Василь Нагірняк.

ЄК Я ВМІВ ДІВЧЄТА ЛЮБИТИ

Єк учіли, а я ни вмів

Дівчєта любити.

Бо казали, шо дівчєт гріх

З дороги зводити.

 

Аж раз йду я вдень дорогов,

Стрічєю дівчину

Білолицу, чорноброву,

Трошки кучєрєву.

 

А єк спала, єк дновала?

А шо новенького?

Куда ти йдеш, ци ни найшла

Дес там миленького?

 

Може, я би був миленьким,

Ти – моя миленька.

Так ти люб’ю, шо вділив би

Своєго серденька.

 

Я вже тебе в своїм серци

Издавна кохаю.

Но, по правді признатиси,

Смілости ни маю.

 

Файно би’х си полюбили,

Але шо зробити,

Кажут старші, шо дівчєт гріх

З дороги зводити.

 

А це днина, тай, тай скізь видко,

Й ході суда люде.

Відий, из нашеї люби

Нічого ни буде.

 

Кажут, єк гріха боїшси,

Помолиси Богу.

Я в корчіки, а ти – за мнов,

Вже маєш дорогу.

 

Або, знаєш, мій миленький,

То шє ни так можна.

Пидім до нас на оборіг,

Лишень осторожно.

 

Серцями поділимоси

В нас на оборозі.

То менший страх, кажу правду,

Ніж би на дорозі.

 

Каже міні: йкий дурненький,

Ни вмієш любити.

Хоть би йкий гріх – все’дно траба

З дороги зводити.

Записано від Корпанюка Василя, с.Яворів, присілок Широкий, 1993 рік

 

Залишити коментар