«Енеїда», проілюстрована Анатолієм Базилевичем, вийшла з друку 1968 року – незадовго до святкування двохсотліття Івана Котляревського. Художникові вдалися не лише комічні чи сатиричні сцени, але й ілюстрації до описів баталій чи напружені, драматичні ситуації. Більш ніж сто тридцять пружних контурних малюнків, потужно підсвічених кількома кольорами, вдало передають усю палітру українського життя: під дотепно підмічених сцен типу сварки Юнони та Венери до трагічних картин, – як, приміром, скорбота матері вбитого Евріала. Іван Котляревський писав «Енеїду» впродовж кількох десятиліть. Анатолій Базилевич займався ілюструванням поеми дев’ять років.
Народився Анатолій Дмитрович Базилевич 7 червня 1926 року в Жмеринці, що на Вінниччині, у родині інженера. Переїхавши з батьками до Жданова (нині Маріуполь) Донецької області, семирічний Анатолій відвідував художній гурток при металургійному заводі. У 1947 році Анатолій Базилевич вступив до Харківського художнього інституту. Його вчителями були такі відомі українські художники, як Г.А. Бондаренко, Й.А. Дейц, А. Й. Страхов, І. Н. Філонов. Уже в своїй дипломній роботі — ілюстраціях до «Буковинської повісті» І. Муратова, молодий митець зумів максимально наблизитися до стилю ілюстрованого твору і розкриття психологічного образу героїв. Перша книжка, оформлена А. Базилевичем, побачила світ у 1951 році в Харківському книжково-газетному видавництві. Це були «Байки» Г. Брежньова. Наступного року з’явилися його ілюстрації до «Байок» І. Крилова, що вийшли друком у київському видавництві «Молодь». За ілюстрації до “Енеїди” Котляревського видавництва «Дніпро» (Київ, 1969 рік), отримав звання “Заслужений діяч мистецтв УРСР”. У 1993 році удостоєний звання “Народний художник України”. Помер 30 червня 2005 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Еней був парубок моторний…
Анатолій Базилевич був настільки перейнятий ілюстраціями, що думав про них невідступно. Приміром, Базилевичу ніяк не давалася композиція малюнку до перших рядків «Енеїди»: “Еней був парубок моторний/ І хлопець хоч куди козак…” Текст підказував, що і загальна композиція, і постать героя мають бути експресивні, рухомі. Художник спробував один варіант, другий, проте нічого путнього не вийшло. Одного разу вночі композиція… приснилася Базилевичу. Він підхопився, зробив начерк – і саме таке вирішення бачимо зараз на одній із перших сторінок книги.
Отак Еней жив у Дидони
Дидона вигадала грище, Еней щоб веселіший був
Ось тут земелька єсть, хлоп’ята
“Гей, хто зо мною вийде битись…
Пішли, розвивши короговку…
Натурників митець шукав особливо прискіпливо. Переважно – серед своїх колег-художників. Найскладніше було знайти прототип для головного героя поеми. «Енейдався мені не відразу. Здається, усе потрібне на місці, а на аркуші чогось не вистачає. Спочатку позував Віталій Кравченко. Ніби усе підходило, проте щось невловимо відрізняло його від образу, що склався в моїй уяві. Тоді звернувся до Володимира Івановича Юрчишина. Попросив його відпустити вуса. Юрчишин, хоч зроду їх не носив, погодився на такий експеримент зі своєю зовнішністю. А потім добросовісно «відпрацював Енеєм» упродовж кількох років», – оповідав Анатолій Базилевич.
Еней від них не одступався, тройчаткою всіх приганяв
Я кошовий Еней…
Я ворожбу такую знаю…
Народ від річі умилився і гірко-гірко прослезився
Тут військо стройними рядами…
Один другого полосять…
Вставай, Енею, годі спати…
Боги, богині і пів-боги…
Були дівки та молодиці…
Давали в пеклі добру хльору…
Пеклись тут гарні молодиці…
Еней в біді, як птичка в клітці
Еней Іула вихваляє…
Енея очі запалали…
Загавкав грізно в ттри язики…
Зевес тоді кружав сивуху…
Йому, бач сонному верзлося, буцім Анхизове дитя
І збрую чудную держала…
Люблю, люблю божусь кліщами…
О. Зевс, о батечку мій рідний…
Осідлавши рака…
Пан Турн тут на слизьку попав…
Така дівча – кусочок ласий…
Тут всі Ентелла вихваляли…
Чи не пізнаєш нас Енею…