Роман Петрович Кумлик народився 4 грудня 1948 в селі Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області, помер 22 січня 2014. Гуцульський музикант-віртуоз, поет-коломийкар, заслужений працівник культури України, керівник капели «Черемош». Колекцію народних музичних інструментів він збирав понад 30 років. Вона стала основою для приватного музею у Верховині, де Кумлик особисто проводив екскурсії-концерти.Дійсний член Наукового карпатського товариства у Варшаві.
Відроджуючи музику пращурів, їх традиції, звичаї та обряди, Роман Кумлик підготував до друку збірку гуцульських пісень, до якої увійшли майже 100 власних творів та записаних зі слів гуцулів-старожилів. На жаль, за життя музиканта цю книгу так і не було видано. Вона вийшла у світ лише тепер, упорядкував її заслужений журналіст України Василь Нагірняк.
ЄК Я ВМІВ ДІВЧЄТА ЛЮБИТИ
Єк учіли, а я ни вмів
Дівчєта любити.
Бо казали, шо дівчєт гріх
З дороги зводити.
Аж раз йду я вдень дорогов,
Стрічєю дівчину
Білолицу, чорноброву,
Трошки кучєрєву.
А єк спала, єк дновала?
А шо новенького?
Куда ти йдеш, ци ни найшла
Дес там миленького?
Може, я би був миленьким,
Ти – моя миленька.
Так ти люб’ю, шо вділив би
Своєго серденька.
Я вже тебе в своїм серци
Издавна кохаю.
Но, по правді признатиси,
Смілости ни маю.
Файно би’х си полюбили,
Але шо зробити,
Кажут старші, шо дівчєт гріх
З дороги зводити.
А це днина, тай, тай скізь видко,
Й ході суда люде.
Відий, из нашеї люби
Нічого ни буде.
Кажут, єк гріха боїшси,
Помолиси Богу.
Я в корчіки, а ти – за мнов,
Вже маєш дорогу.
Або, знаєш, мій миленький,
То шє ни так можна.
Пидім до нас на оборіг,
Лишень осторожно.
Серцями поділимоси
В нас на оборозі.
То менший страх, кажу правду,
Ніж би на дорозі.
Каже міні: йкий дурненький,
Ни вмієш любити.
Хоть би йкий гріх – все’дно траба
З дороги зводити.
Записано від Корпанюка Василя, с.Яворів, присілок Широкий, 1993 рік