ЛЮБОМИР МИРОСЛАВОВИЧ МЕДВІДЬ — художник, культуролог, педагог. Є одним з провідних фахівців теорії і практики синтезу мистецтв. Живописна творчість Л.Медвідя — яскравий прояв сучасного професійного мистецтва України, відомого поза її межами. Любомир Медвідь — художник гострих інтелектуальних реакцій на життя, діагностик морально-етичного стану суспільства й мандрівник маршрутами розтрачених сьогоденням вічних істин. Гуманістичні цінності для нього — не відсторонена категорія, а дієвий імператив, що консолідує в цілісність його громадянські почування й глибоко інтимні спостереження за природою людської психіки. У цьому постійному змаганні за людськість у людині митець долає найскладніші естетичні віражі, не терплячи пасивної розповідності чи пафосу. Його думки структуруються в певні алегоричні “вузли-формули”, співвідношення між якими становить багаторівневу авторську міфологію.
Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2014 року у номінації «Образотворче мистецтво» за цикл живописних творів «Ремінісценції». Любомир Медвідь народився 10 липня 1941 року в смт. Варяж Сокальського району Львівської області. В 1965 році закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва за спеціальністю «Художня кераміка». . Професор, народний художник України, дійсний член (академік) НАМ України. Нині – завідувач кафедри Львівської національної академії мистецтв. Ім’я Любомира Медвідя ще у 60-х роках минулого століття увійшло до плеяди імен визначних вітчизняних митців-живописців. Драматично-гротескні мотиви його ранніх робіт – серії «Передмістя (Периферії)» (1962-1968 рр.), ‑ відразу привернули увагу фахівців і мистецтвознавців.
Запуск паперового змія, 1972 р.
Упродовж 1970-1980-х років Любомир Медвідь створює галерею портретів визначних особистостей національної та світової культури, серед них: Лесі Українки (1971, 1972, 1981 рр.), Л.Толстого (1979 р.), М.Гоголя (1982, 1985 рр.), М.Грушевського (1993 р.), І.Франка (1994 р.). Ці та інші роботи митця стали вагомим здобутком національної портретистики.
В подальшому тема «Евакуації», як одна з трагічних сторінок в історії українського народу у ХХ столітті отримала своє продовження в наступних серіях ‑ «Емігранти» та «Галичанські долі» (1982-1987 рр.).
Згодом митець осмислить діяння людини у планетарних масштабах у таких живописних серіях, як «Притчі» («Блудний син») (1991-1996 рр.), EcceHomo(1995-1997 рр.), «Terraincognita» (1993-1995 рр.).
Нова вулиця в селі Рудно, 1976 р.
Фортеця в Судаку. Склади провізії.
За вагомі досягнення в образотворчому мистецтві, особистий внесок у науковий і культурний розвиток нашої держави художник був удостоєний почесних звань – заслуженого діяча мистецтв України (1987 р.) та народного художника України (1999 р.). Рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки (2001 р.) Любомиру Медвідю було присвоєне вчене звання професора кафедри монументально-декоративного живопису.
Експонований новий цикл полотен “Ремінісценції” є вищою стадією узагальнень Любомира Медвідя з філософічної проблематики. Ключовий мотивувальний подразник виникнення цього ряду — цинізм, який останнім часом сягнув критичної межі в українському суспільстві. За словами автора, цинізм цікавить його “як одна з форм безпробудного марновірства, як повзуча епідемія розладу, затьмарення свідомості, як зухвале жадання людського розуму заступати собою свідомість, від початку закладену в єстві людини”. Прояви цинізму набирають різних форм, маскуються в багатьох безневинних життєвих колізіях. Його мінлива природа часто розкривається множинністю соціальних, політичних (один рівень) або духовно-моральних (другий рівень) актів, які й спричиняють в сьогоденні численні ціннісні колапси.