Український художник Іван Марчук

 

     Іва́н Степа́нович Марчу́к ( 12 травня 1936, с. Москалівка, Лановецький район, Тернопільська область) — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Почесний громадянин Тернополя.

2007 року потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph.
Доробок митця налічує більш ніж 4 000 творів і понад 100 персональних виставок.

До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві [1]). І лише 1988 року його прийняли у члени Спілки художників України.

Є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву митець жартома дав своєму стилю – від слів «плести», «пльонтати»: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток).

Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні.

Про періоди своєї творчості художник говорить:
«Було дев’ять періодів творчості, „дев’ять Марчуків“, і кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. І „десятий“ Марчук буде обов’язково. Визріває».
1996 — отримав звання Заслуженого художника України.

7 березня 1997 — став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка
2006 — Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу [Джерело?].

У жовтні 2007 був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-е місце)[5]. На формування рейтингу впливали: роль в зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість кожного з кандидатів.

Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.

 

800px-Ivan_Marchuk

Читати далі

В.Висоцький в образотворчому мистецтві

 

     Володимир Семенович Висоцький (рос. Владимир Семёнович Высоцкий;  25 січня 1938, Москва — † 25 липня 1980, Москва) — видатний радянський актор, співак і поет (бард), класик жанру авторської пісні, автор низки прозаїчних творів, заслужений артист РРФСР (1986, посмертно) і лауреат Державної премії СРСР (1987, посмертно).

Висоцький написав близько 700 пісень і віршів, з великим успіхом гастролював у СРСР і за кордоном.

Самостійно й у співавторстві створив кілька прозаїчних творів.

Як актор зіграв близько тридцяти ролей у фільмах (зокрема «Місце зустрічі змінити не можна», «Вертикаль»).

Учасник постійної трупи театру Драми і комедії на Таганці.

Висоцький особливо прославився виконанням своїх авторських пісень під акустичну гітару. У роки суворої цензури він зачіпав цілу низку заборонених тем, чому і сам багато в чому був під забороною, — в радянські часи його записи розповсюджувалися майже виключно на магнітоальбомах, заборонялися зйомки у низці фільмів, виїхати за кордон стало можливим тільки завдяки активним діям дружини — французької актриси Марини Владі.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Читати далі

Венеція очима художників (частина 1)

 

 Венеція (італ. Venezia, вен. Venesia) — місто та муніципалітет на північному сході Італії, столиця регіону Венето. Венеція відома як значний туристичний центр. Населення — 259 263 особи (2012)[1].

Місто розташоване на 117 невеликих островах у Венеціанській лагуні Адріатичного моря, на відстані[2] близько 400 км на північ від Рима. Близко 60 тис. жителів Венеції проживають в історичній частині міста, 176 тис. — на материковій частині муніципалітету, ще 31 тис. мешкає на інших островах лагуни[3].

Венеціанська республіка в часи Середньовіччя та Відродження була потужною морською державою, плацдармом для Хрестових походів та важливим центром торгівлі. Венеція також відома рядом мистецьких рухів епохи Ренесансу. Місто відіграло значну роль в історії симфонічної та оперної музики; батьківщина Антоніо Вівальді.

За результатами опитування, що провів журнал Forbes серед фахівців у 2010 році, Венеція потрапила до дванадцятки найкрасивіших міст світу.

0_11521_3c03521c_L

Читати далі

Образ клоуна в живописі (частина 1)

 

Клоун (англ. clown, від лат. colonus — чолов’яга, грубіян) — смішні виконавці, що їх характеризує гротескний вигляд: у кольорових перуках, обличчя вкрито гримом, вдягнені у чужоземний одяг, у незвичайно великому взутті, і т. д., розважають глядачів, кумедні та жартівливі. Клоуни існують в культурах будь-якого часу і місця, тому що вони відповідають деяким потребам, що глибоко вкорінилися, в людській натурі: вони мають право порушувати певні табу, висміювати владу та суспільство, звичаї та повсякденність, і зазвичай все це на межі, а частіше за межею непристойності. У сучасному значенні терміну — цирковий, естрадний чи театральний артист, що використовує прийоми гротеску та буфонади. Споріднені визначення: блазень, гаер, паяц, дурень тощо.OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Читати далі

Гуцульський орнамент

У всьому світі захоплюються красою гуцульського ужиткового мистецтва. Всюди розпізнають гуцула-українця за вишиванкою, бо вона характерна лише для України, як і зустріч гостей хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Твори гуцульського різьбярства, ткацтва, мосяжництва, кераміки та вишивки стали найвишуканішими подарунковими сувенірами, здатними прикрасити і звеселити святковий інтер’єр

Для гуцульського орнаменту характерні:

  • геометричність рисунків, що творяться прямими, ламаними і регулярно хвилястими лініями та простими фігурами (трикутником, колом, півколом, квадратом, ромбом, розетками);
  • різноманітність рисунків, що досягається компонуванням ліній і фігур;
  • повторюваність однакових рисунків, які стали для майстрів штампами, що раціоналізує їх творчу роботу;
  • типовість окремих рисунків, які обов’язково наслідуються майстрами без змін. Сюди належать символічні знаки божеств, такі як розетка та різноманітні хрестові композиції у колі або квадраті.

Tablitsya-2

Читати далі

Опришки


Опришки — учасники селянського повстанського руху в Галичині, на Закарпатті, Буковині проти польської шляхти, молдавських бояр, угорських феодалів, згодом — також проти австрійської адміністрації. Діяли у XVI ст. — 1-й половині XIX століття.

У гори тікали розорені, покривджені селяни (наймити, комірники, городники, панські слуги) та бідні міщани, які гуртувалися в опришківські ровти [4]. Вони нападали на панів-землевласників, орендарів, лихварів, корчмарів, грабували та руйнували шляхетські маєтки тощо.
У XVI-XVII століттях зброєю опришків були луки, арбалети, списи, бартки, ножі, рогатини. Згодом, у 18-19 ст., нею стали також рушниці та пістолі. Символом бойової звитяги опришків були бартки (топірці), на яких вони присягали, вступаючи до ровти.

272

Читати далі