Тема: зображення аскетичного усамітнення Івана Вишенського на горі Афон. Ідея: «служіння Богу не в відірваності від світу, а в праці для рідного народу» (В. Погребенник). Основна думка: призначення кожної людини — жити заради інших, прагнути надати допомогу ближньому, навіть якщо для цього потрібно пожертвувати своїм життям. Жанр: психологічно-філософська поема.
Присвячена Агатангелові Кримському, поема ввійшла у збірку «Із днів журби». Про сюжетну канву твору Іван Франко писав у передмові до окремого видання 1911 p.: «Основа поеми — печерне життя і смерть Вишенського — тільки в одній часті моя поетична функція, бо про своє печерне життя згадує Вишенський сам у заголовку свого останнього писання». Іван Франко багато років вивчав діяльність українського полеміста, його політичні погляди і моральні засади. У поемі автор зобразив останній період життя Вишенського — час, коли він віддалився від мирської суєти і став монахом-печерником на горі Афон, тодішньому центрі православ’я, де невдовзі помер.
Софія Караффа-Корбут так і не дочекалась цього видання поеми Івана Франка. Над ілюстраціями до неї вона працювала з 1971 по 1983 рік, а відтак чекала понад двадцять років. До останку леліяла надію, що може сттися чудо і книжка все-таки вийде, вона торкнеться ще теплих від друку сторінок, вдихне солодкий, добре відомий Їй запах фарби. Не дочекалась, її не стало 29 листопада 1996 року. Вийшла книжка у видавництві “Каменяр” через десять літ – 2001 року, до 150-річчя Великого Каменяра, а у 2006 році видали її вдруге.
