Офіційній сайт, блог та архів
Олександр Мицник народився 13 серпня 1957 року в селі Мутин Кролевецького району Сумської області. У 1984 році закінчив Свердловське художнє училище ім.І.Д.Шадра. В даний час живе і працює в Єкатеринбурзі. Працює в техніці станкового живопису та графіки, в основному перевагу віддаючи пейзажу, натюрморту, жанровим сценам. Кумиром для нього є Архип Іванович Куїнджі.
Міло Манара ( народився 12 вересня 1945 року, м.Лузон, Італія ) створив своєрідну енциклопедію світового живопису, написавши близько 40 картин, що зображують великих живописців минулих століть.
“Мені іноді здається, що люди не можуть робити більше нічого, як тільки відтворювати собі подібних, вбивати і вбиратися …“ Міло Манара.
Львівська художниця Наталя Курій-Максимів – майстер художнього розпису по склу, витонченої і водночас дуже складної техніки. Скло, за своєю природою, предмет холодний. Незважаючи на це, картини художниці випромінюють незвичайну теплоту і доброту. Вони наповнені духом сімейної гармонії, яка черпає свою силу в українських національних традиціях. 
Еміль Муньє (Emile Munier) – французький художник, народився 2 червня 1840 в Парижі, представник академізму, студент Вільяма-Адольфа Бугеро. Його батько П’єр Франсуа був художником-драпірувальником і працював на виробництво Національних Гобеленів, мати, Марія Луїза Карпентьєра, трудилася полірувальником кашемірових тканин. Еміль і двоє його братів деякий час також працювали на виробництві гобіленів, але згодом стали талановитими художниками-живописцями. Навчаючись і працюючи одночасно, Еміль зблизився з професором Абелем Лукасом та його сім’єю. В результаті він одружився на дочці Абеля Генрієтті.
Володимир Єгорович Маковський народився 26 січня (7 лютого) 1846 року в Москві, помер 21 лютого 1920 року в Петрограді – російський художник-передвижник, живописець і графік, педагог, майстер жанрової сцени; академік (1873), дійсний член Петербурзької Академії Мистецтв (1893).
Хуарес Мачадо (Juarez Machado )– бразильський художник, скульптор, дизайнер, карикатурист, фотограф, письменник і актор.
Він народився в 1941 році в місті Joinville, штат Санта-Катаріна, навчався у Школі музики і живопису.
Зайняв 2-е місце престижного Салону Куритибі, а на наступний рік був уже абсолютним переможцем.
З тих пір Хуарес отримує золоті, срібні та бронзові медалі скрізь – від Італії до Японії. У 1966р. оселився в Ріо-де-Жанейро, жив там 20 років і поїхав до Парижа (до речі, в Парижі був удостоєний Почесної медалі Champs-sur-Marne).
Могилат Микола народився у 1962 році в м. Зборові, що на Тернопільщині. Початкову художню освіту отримав в Чернівецькій дитячій художній школі. Закінчив Одеське державне художнє училище ім. М. Грекова, викладач Єгоров (1982).
Іва́н Степа́нович Марчу́к ( 12 травня 1936, с. Москалівка, Лановецький район, Тернопільська область) — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка. Почесний громадянин Тернополя.
2007 року потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph.
Доробок митця налічує більш ніж 4 000 творів і понад 100 персональних виставок.
До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві [1]). І лише 1988 року його прийняли у члени Спілки художників України.
Є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву митець жартома дав своєму стилю – від слів «плести», «пльонтати»: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток).
Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні.
Про періоди своєї творчості художник говорить:
«Було дев’ять періодів творчості, „дев’ять Марчуків“, і кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. І „десятий“ Марчук буде обов’язково. Визріває».
1996 — отримав звання Заслуженого художника України.
7 березня 1997 — став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка
2006 — Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу [Джерело?].
У жовтні 2007 був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-е місце)[5]. На формування рейтингу впливали: роль в зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість кожного з кандидатів.
Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.
