“Малярські візії мистця сягають прадавнього, з його означення чотирьох сторін світу, заторкують початки і витоки, сягають коду генетичної пам’яті. Антонюкове таїнство, Антонюкова заворожуючи притяжна мить з піднебесного, з краю Ойкумени і його власного творчого Богопілля, яке піднесло казку, слов’янський міф до сучасного узгіднення. Він у численних творах незвичний, чистий, наповнений доторками внутрішнього переживання, такого стану, який дозволяє наснажувати полотна умовними образами, картинами, близькими до народних легенд, народних оповідань, того таємного фольклорного обширу, який ще живе хіба що в найвідлюдніших, найвіддаленіших од стереотипу сучасної ментальності місцях”. Олександр Федорук, кандидат мистецтвознавства.
