Про Василя Непийпиво український письменник Павло Загребельний писав: «Який безмежний і всемогутній цей художник! В його душі живуть тисячолітні ліси й задумливі села, велелюдні міста і тихі води, він відкриває велику поезію в безмовності придніпровських пагорбів і цвітінні гречок, соняшників, льону, він І сам присутній у кожному шереху осіннього листка, що падає з дуба, в щонайнепомітнішому переблиску лісового серця і закликає бути присутніми й нас, бути учасниками таємничого процесу творення, невпинних пошуків краси всього сущого і великих відкрить».
Непийпиво Василь Гнатович (1916-2007) – український живописець і графік. Народний художник УРСР (1982). Спеціальної художньої освіти не мав, проте, він першокласний майстер ліричного пейзажу. Народився в с.Кам’янка Диканського району Полтавської обл. Жив і працював у м. Києві.
Весняна зелень, 1976
Весна, 1965 р.
Дуби, 1962 р.
Зимовий пейзаж з церквою, 1977 р.
Осінь, 1975 р.
Теплі луки, 1979
Айстри та яблука, 1994 р.
Вечір, 1964 р.
Вода, 1984 р.
Два береги, 1964 р.
Жовтневі далі Дніпра, 1984 р.
Зелений пейзаж, 1959 р.
Квіти під вікном, 1965 р.
Лісова стежка, 1945 р.
Лугова пісня, 1970р.
Мальви біля хати, 1971 р.
На Полтавщині, 1969 р.
Над селом, 1960-ті
Осінь
Осокори, 1959 р.
Пейзаж з річкою, 1970-ті р.
Пейзаж
Польові квіти, 1985 р.
Садиба, 1998 р.
Серпень, 1969 р.
Соколівка, 1958 р.
Там, де жив Короленко, 1957 р.
Травневий Київ, 1970-ті
Українська хата Слобожанщини, 1993 р.
Ранкові далі, 1967 р.
Черешня, 1961 р.
Чудовий день, 1985 р.
Щученка, 1959 р.
Яблуневий рай, 1992р.
в 1971-72 роках я навчалась в Київському книготорговельному технікумі і часто ходила на виставки картин в галерею.Одного разу зайшла – дивилась картини і на одній картині відчула дух Полтавщини. Вона мені дуже сподобаласьСтояли дерева – такі як на Полтавщині і річечка. І повітря було полтавське . Так як я часто тут бувала – були знайомі.Один чоловік сказав мені ” Я тебе познайомлю з художником Непийпиво – це його виставка картин. Ми познайомились – зразу видно – полтавчанин і мова – мелодійна і м”яка. Мій чоловік насміхався наді мною коли я говорила- чуля а не чула , бачиля а не бачила. Я живу на Хмельниччині 50 років.Заговорила з приїзжим – запитує чи я родом не з полтавщини. А на картині “садиба” точно хата мого дідуся де я народилась – стояла вона крайня на пагорбі. А художник – то дух України і велика наша гордість